Ще з часів Фрейда, страх прийнято ділити на страх реальний і невротичний.
Реальний страх є для нас чимось цілком раціональним і зрозумілим: це реакція на сприйняття зовнішньої небезпеки. Як такий цей страх є доцільним і виконує сигнальну функцію: небезпека близько, приготуйся до оборони або втечі.
Надзвичайна поширеність афекту страху і схильність людей реагувати страхом у багатьох життєвих ситуаціях почасти пояснюється психоаналізом як присутність у психіці ядра почуття страху, що має відношення до ранніх вражень людини. Це, перш за все, враження від акту народження, при якому відбувається таке масоване об'єднання неприємних вражень, яке стає прообразом впливу смертельної небезпеки і з тих пір повторюється у нас як стан страху.
Психоаналіз визнає також досить значним те, що перший стан страху виник внаслідок відокремлення від матері.
Що стосується невротичного страху, то тут існує кілька форм його.
По-перше, це так званий вільний страх, готовий прив'язатися до будь-якого більш-менш підходящого уявлення. Це безпредметний або безоб'єктний страх. Такий страх називають «страхом очікування» або «боязким сподіванням». Люди, які страждають від цього страху, завжди готові до гіршого; вони живуть в очікуванні нещастя. Фрейд назвав цей стан «неврозом страху».
Друга форма страху, на противагу тільки що описаній, психічно більш пов'язана і поєднана з певними об'єктами або ситуаціями. Це страх у формі надзвичайно різноманітних і часто дуже дивних «фобій». Деякі з об'єктів і ситуацій, що вселяють страх у невротиків, і для нормальних людей, є чимось страшним і мають відношення до небезпеки, і тому ці фобії здаються нам зрозумілими, хоча і перебільшеними за своєю силою. Наприклад, загальнопоширений страх перед плазунами: змії, жаби; а також миші, щури тощо. Або страхи, пов'язані з небезпекою літати літаком і їздити машиною. Однак, що нас вражає в цих фобіях невротиків - так це не стільки їх зміст, скільки інтенсивність. Страх фобій просто невимовний!
Є ще одна група фобій, які взагалі складно зрозуміти раціонально. Такими можна вважати ірраціональні страхи відкритих або закритих просторів або багато фобій тварин.
У цьому місці виникає кілька важливих питань. Чи можна невротичний страх, коли небезпека не відіграє жодної ролі, пов'язати з реальним страхом, який завжди є реакцією на небезпеку? І як зрозуміти невротичний страх?
Продуктивним, мабуть, є припущення, що там, де є страх, має бути щось, чого люди бояться.
Клінічний психоаналіз встановлює факт причинного зв'язку між процесами в сексуальному житті і станом страху. За деяких умов (практика перерваного сексуального акту, сексуальне утримання та ін.) сексуальне збудження зникає, а замість нього з'являється страх у різноманітних формах. Лібідо (сексуальне збудження) заміщується страхом.
Таким чином, психоаналітики кажуть, що при невротичному страху Я пацієнта робить спробу втечі від вимог свого сексуального бажання, ставлячись до цього бажання як до небезпеки. Однак, під впливом психологічних захистів (зокрема, витіснення, проекції та зміщення) небезпека сприймається не як внутрішня, але як така, що приходить ззовні: формується та чи інша фобія.
Фрейд порівнював фобію з окопом проти зовнішньої небезпеки, яку насправді являє собою сексуальне бажання, що вселяє страх.