Кожна самостійна наука має свої методи вивчення і пізнання її предмета. Одні з них носять загальний характер, оскільки характерні для будь-якого наукового знання. Інші методи властиві тільки цій конкретній науці. Історична наука також має свою методологію, яка відрізняється різноманітністю.
Основні методи історичного пізнання
Одним з основоположних методів вивчення історії вважається порівняльний метод. Він передбачає якісне і кількісне зіставлення історичних явищ у часі і просторі. Всі події в історії мають початок, тривалість і закінчення, вони також найчастіше прив 'язані до певного місця.
Порівняльний підхід дозволяє внести впорядкованість у низку об 'єктів історичного дослідження. До нього впритул примикає типологічний метод дослідження, що дозволяє класифікувати факти і явища соціальної дійсності, розподіляючи їх за цілком певними категоріями.
Діалектична логіка вчить розглядати всі події історії з системної точки зору. Системний метод пізнання допомагає розкрити глибинні внутрішні механізми виникнення, становлення та згасання явищ. Всі історичні події при цьому постають перед дослідником у взаємопов 'язаній формі, витікаючи одне з іншого. Існує також ретроспективний метод пізнання явищ в історії. З його допомогою можна проникати далеко в минуле, послідовно виявляючи причини подій, їх роль у загальному історичному процесі. Розкриття причинно-наслідкового зв 'язку - одна з основних функцій даного методу пізнання.
Особливості конкретно-історичного дослідження
Методи історичного пізнання знаходять своє застосування і вираження в конкретно-історичному дослідженні. Воно найчастіше проводиться за допомогою підготовки, написання та видання монографії. Робота в рамках монографічного дослідження передбачає наявність декількох етапів. Приступаючи до вишукувань, історик спочатку визначає методологічну основу, тобто підбирає методи вивчення зацікавленої його галузі знання. Далі слід вибір об 'єкта історичного дослідження та його предметної області. На даному етапі історик опрацьовує первинний план побудови тексту монографії, визначає кількість розділів і розділів, вибудовує логічну послідовність викладу. У міру визначення структури монографії може відбуватися уточнення об 'єкта і предмета дослідження. Черговий етап полягає в проведенні бібліографічного дослідження щодо обраного об 'єкта аналізу. Тут уточнюються часові рамки і територія, яку охоплюють історичні події. Дослідник поетапно збирає первинну інформацію про джерела даних і про своїх попередників, які так чи інакше стосувалися цікавої його тематики. Основна робота в рамках монографічного методу полягає в написанні тексту історичного дослідження. Цей етап зазвичай займає найбільше часу і вимагає граничної концентрації на предметі, що підлягає вивченню та осмисленню. Аналітична частина монографії завершується висновком і висновками, які несуть в собі нове знання про розглянуту епоху або конкретно-історичну подію.