Незадоволеність можна придушити в підсвідомість і тоді у свідомій частині розуму ми нічого не будемо знати про присутність у нашому житті незадоволеності. Ми не будемо різки, не будемо категоричні, тому що саме незадоволеність створює в характері гострі кути.
Можна обрати інший шлях і перебувати в прийманні власної незадоволеності, яка є показником того, що ми ще не прийшли до того способу життя, де, перш за все, ставши собою, ми стали б органічними і гармонійними у взаєминах з собою і навколишнім світом. Тоді ми не загубимося ні серед людей, ні в тому, що відбувається. Ми зможемо виявити і розрізнити, знайти і застосувати у своєму житті, підвищуючи усвідомленість такі ключі, які з множини розуму створять єдність індивідуальності і приведуть нас до інтеграції. У цьому полягатиме прояв розуму: завдяки спостереженню незадоволеності усвідомити її глибину і розглянути все, що породжує в нас незадоволеність. Одна тільки ця дороговказна нитка може призвести до самореалізації.
Не усвідомлюючи і не приймаючи власну незадоволеність, ми можемо безперестанку вимагати для себе задоволення на тлі розколу особистості і зростаючої несвідомості, а разом з нею і збільшення незадоволеності. Невтомно вишукуючи серед необмежених можливостей сучасного світу і особистих взаємин все нові і нові пристрасті, ми будемо намагатися задовольнити себе тим чи іншим чином.
Але якщо ми будемо уважні, то виявить одну і ту ж картину: за сьогочасним задоволенням стоїть розпалена незадоволеність, яка очікує чергову порцію будь-яких задоволень, які могли б заповнити цю зяючу безодню. При цьому вся винахідливість розуму, поставлена на службу розтравленої незадоволеності, не зуміє втамувати її голод, що рано чи пізно може призвести до пошуку такого роду самозабуття, яке міцно занурить нас нижче рівня свідомого, щоб таким способом уникнути своєї незадоволеності. Але незадоволеність - не прокляття, а вірний промінь для осягнення самого себе і здійснення самореалізації.