Воно - прабатьок всього, включаючи богів. Це ворота народження, корінь світу, в ньому приховано все. Все народжується з Дао і все йде в Дао. Саме Дао знаходиться в нескінченному циклічному кругозверненні: не досягаючи межі, воно знову спрямовується до витоку. Дао - вищий закон буття, але не буття, як таке; воно поза буттям, за його межами, але це не Бог, не надприродна сила, бо Дао природно, хоча й незбагненно.
Даоси вчать, що світ виник з первозданного Хаосу, який вони іменують також Єдиним диханням (і ці), Початковим диханням (юань ці) або Великою Пустотою (тай сюй), ще точніше - Пустотою Материнської утроби, що всередині себе вигодовує все сутнє. Творіння ж світу є результат мимовільного поділу первинної цілісності Хаосу. Спочатку Хаос, або Єдине дихання, розділилося на «два початку» - Інь і Ян; з «двох почав» виділилися «чотири образи», що відповідають чотирьом сторонам світла; «чотири образи» породили «вісім меж» світобудови тощо. Ця схема записана в стародавньому китайському каноні «Іцзин» («Книга змін»), що містить спільний для всіх китайської традиції звід графічних символів світового процесу Дао.
Світ, за уявленнями даосів, є перетворене єдине, плід метаморфози Дао. Тема перетворення творчих метаморфоз буття - центральна тема даоської думки. Справжня реальність для даосів - саме перетворення.
Людина і світ для даосів - це мікро- і макрокосм: одне існує в іншому. Або, говорячи мовою китайської традиції, людина перебуває в диханні, а дихання - в людині. Той, хто уподібнився «Тілу Дао», не робить відмінності між собою та іншими. Такий стан первозданного Хаосу або Безпредельного (у-цзі) - нездоланної, незбагненної, вічно плинної цілісності буття, яка не має ні форми, ні ідеї, ні початку, ні кінця.
Серединність і гармонія - таїнство функціонування загального проникнення почуттів; механізм резонансних змін, це цілісна плоть «циклічних змін», в якій народження і вигодовування тече і переміщується в стані руху і спокою.
«Дао-де-цзін» - основоположний трактат філософії даосизму. Більшість сучасних дослідників датує «Дао-де-цзін» IV-III ст. до н.е. (згідно А.Уейлі - в 240 р. до н.е.). Авторство приписується Лао-Цзи (Лі Ер, Лі Дань, Лі Бо-Янь) - жив наприкінці VII - перв. половині VI ст. до н. е. (за деякими джерелами дата народження - 604 р. до н. е.). Був княжим чиновником, завідував архівом. Загалом особа Лао Цзи покрита мороком невідомості. Залишив своє вчення («Дао-де-цзін») начальнику прикордонної застави і, як свідчить переказ, зник на східній околиці держави.
Канонічний текст твору складається з 5000 ієрогліфів. Містить в собі 81 главу (чжан), в більшості своїй дуже коротких, в яких оповідається про Дао і де (чеснота), і про у-вей (недіяння).
У центрі навчання Лао-Цзи стоїть поняття Дао, яке являє собою Абсолют, основу всього сущого, початок всіх почав.
Дао в «Дао-де-цзін» безтелесно і не піддається чуттєвому сприйняттю, воно скрізь і ніде, безформено і безмежно, нескінченно і вічно, порожньо, але невичерпно. Воно - прабатьок всього, включаючи богів. Це ворота народження, корінь світу, в ньому приховано все. Все народжується з Дао і все йде в Дао. Саме Дао знаходиться в нескінченному циклічному кругозверненні: не досягаючи межі воно знову спрямовується до витоку. Дао - вищий закон буття, але не буття, як таке; воно поза буттям, за його межами, але це не Бог, не надприродна сила, бо Дао природно, хоча й незбагненно. Воно - вища сутня реальність, тоді як народжуваний ним феноменальний світ не незмінний і не вічно існує. Світ речей створюється Дао і підпорядкований законам життя, тобто перебігом: всі речі знаходяться у великому круговороті і, досягнувши належної їм межі, повертаються до свого першоджерела, до першого, до Дао, що дає їм нове народження: все народжується від буття, але саме буття - від небуття. Власне, саме велике Дао - алегорія Великої Пустоти.
«Явлене Дао не є постійне Дао» - саме цими словами починається «Дао-де-цзін». Ця відмінність не є опозиція єдиному множині, як свідчення ілюзорності світу чуттєво сприймає-мих речей. Дао, відрізняючись від речового світу, має водночас сутнісну з ним єдність: «Немає такого місця, де б не знаходилося Дао» (чжан 34).
Дао в даосизмі виступає як субстантивована закономірність всього сущого, закон спонтанного буття космосу, людини і суспільства; породжує початок універсуму («Мати Піднебесної»), що передує світу оформлених речей; принцип циклічного часу; спосіб життя подвижника. Дао притаманна добра міць де, за допомогою якої воно проявляє себе в світі. Де в «Дао-де-цзині» тотожно Дао, по суті - те ж Дао, але трансформоване, явлене, доступне чуттєвому сприйняттю, тобто де - це Дао в світі буття, в феноменальному світі речей і істот.
Інше даоське джерело - «Чжуан-цзи». Час написання - IV-II ст. до н.е. (за деякими даними - 369-286 рр. до н.е.). Якщо в «Дао-де-цзін» характер суворий, метафізичний, то «Чжуан-цзи» має характер притч. До найдавнішого шару тексту належать перші сім розділів, тобто «внутрішня» частина. Інші глави (всього їх 33) датуються доханським періодом.
У «Чжуан-цзи» Дао все більше зближується з відсутністю-небуттям і, як наслідок цього, посилюються уявлення про непізнаваність Дао. Разом з тим тут підкреслена всюдисущність Дао.
Життя - скупчення ци; смерть - їх розпад. Є ідея карми, але головне - відносність життя. Життя - як вершина кругообігу. Але віддається перевага життю. Ідеал довголіття - бути марним, відмовитися від усіх суєт - недіяння.
Деякі автори вважають, що порожнеча - один з кардинальних принципів філософії «Чжуан-цзи». У її осягненні - глибинний сенс самовдосконалення.
Даосизм - це цікавий напрямок, якому не судилося стати світовою релігією з низки причин. Конфуціанство виявилося найбільш «довговічним» насамперед через свою пристосованість до соціального ладу, сформовані традиції і ритуали. Даосизм, націлений більшою мірою на споглядання і не розробивши догматики в тій мірі, в якій міг би стати світовою релігією, залишився існувати в межах досить великої релігії, що породила великих мудреців світу.