Беда прийшла в моє життя без запрошення. Постукала в двері - а я і відкрила.
- Привіт, подруга, де тут у тебе кухня? - діловито запитала Беда. - Ну чого вартий, гості у будинку, мечі на стіл все, що є!
Я в повній розгубленості попленталася ставити чайник, а Беда тим часом по-господарському розташувалася на канапці.
- І варення не забудь, - розпорядилася вона. - Підсолодити, хе-хе, гірку пігулку. А то я ті щас таку новину скажу - рухнеш!
Я була в повному шоці: від Беды недобре пахло, і вид її мені дуже не подобався. Але що поробиш - гість у будинку, значить, потрібно приймати.
- Эээ. А ви до мене з якого приводу? - промимрила я.
- А погостювати! - бадьоро пояснила Беда. - Якщо сподобається - подовше залишуся.
На роботу я прийшла в украй засмучених почуттях. На усі питання відмовчувалася або відмахувалася. Насправді, ну що я скажу? «Беда у мене»? Так кого це хвилює? У людей своїх проблем повно. Ні вже, краще я зі своєю бідою один на один залишуся, може як-небудь впораюся.
А удома Беда вже хазяйкою себе відчула. Розташувалася на моєму ліжку так, що мені тільки вузький краєчок залишився, в шафі усі вішалки своїми сумовитими нарядами зайняла і взагалі мене сильно потіснила.
- Пробачте, а ви не могли б на канапці лягти? - боязко запропонувала я. - Там зручно, і телевізор поруч...
- Телевізор я сюди перенесла, в спальню, - проінформувала Беда. - Я тут буду, з тобою. Я ж до тебе прийшла, так що ми тепер - нерозлучні подруги і разом по життю йтимемо!
Беда товариська виявилася - увесь час мені переказувала новини з телевізора, які вдень показували, а вечорами ми разом їх дивилися. Програми вона вибирала виключно негативні, з фільмів вважала за краще ужастики і бойовики, а з каналів - НТВ. І мало того що ми усе це дивилися, так потім вона ще смачно коментувала, нагнітаючи обстановку до самого «не хочу».
У мене від такої «нерозлучної дружби» енергетика впала до нуля - висмоктувала мене Беда, як павук необережну муху. Та я і схожа-то стала на осінню муху - в'яла, сонна, похнюплена, ледве лапками ворушу.
А тут якось приходжу додому - а там гулянка йде, цілий натовп гостей зібрався, і один іншого страшніше.
- Заходь, знайомся! Це усе мої родичі - Лінь, Горе, Апатія, Смуток, Страхи, Депресняк, Ступор, Безнадега. Вони тепер теж тут жити будуть, - кричить Беда.
- А вони-то навіщо? - огризнулася я.
- А Беда не приходить одна, ти що, не чула? - шкірить зуби Беда. - Приєднуйся! Тут, правда, сидячих місць не залишилося, ну нічого, ти, як хазяйка, в куточку постоїш. Головне - в компанії вірних друзів!
Вискочила я з будинку, зсипалася по сходах, плюхнулася на лавку і сиджу, відсапатися намагаюся. Та що ж це таке??? В моєму будинку мені вже і місця немає? Розвелося там всяких гостей непрошених видимо-невидимо, шастають, як таргани, і скрізь смердять і паскудять. А мені від них прямо жити не хочеться! І що ж мені тепер, в петлю, чи що?
- Бачу, дітки, біда у тебе, - говорить хтось.
Дивлюся - а це бабка з сусіднього під'їзду зі своєї лавки сповзла і до мене підсіла, дивиться співчутливо так, ласкаво.
- Та ні, нормально все, - говорю я. - Втомилася просто.
- А чого ж не втомишся, коли ти свою біду на серці носиш і ні з ким не ділишся? Розкажи мені, дитинка, полегш душу!
Ну, тут я вже не витримала. Розридалася і все їй виклала - і про те, як біді двері відчинили, і як вона у мене оселилася, і як цілу зграю родичів за собою притягала.
- І додому мені тепер йти, бабуся, абсолютно не хочеться, - на закінчення призналася я. - І жити - теж. І чорно кругом, і похмуро, і на серце - лід.
- Ні, не так все! Це твої квартиранти життя тобі отруїли, отруті свого напустили. У такій важкій атмосфері красивій дівчині жити негоже. Потрібно, мила, діяти!
- А як? Що робити-то?
- Помилки свої розглянути скоріше і почати виправлятися.
- Та я-то причому??? Беда сама прийшла, я її не звала.
- Нічого подібного. Беда в двері стукається, а вже відкривати їй або ні - це людина сама вирішує.
- А якщо ти з нею на вулиці ніс до носа зіткнувся?
- І таке буває. Але знову ж таки, твоє рішення - запросити її до себе на постійне проживання або так, мимохідь, зустрілися - розішлися.
- Але у мене-то вона вже давно хазяйкою себе почуває, і ще цих виродків в на ПМЖ притягала. У мене від них думки, як таргани, розбігаються!
- А хто у тебе в квартирі хазяйка - ти або таргани??? По прописці - ти хазяйка, ніякої Беды там не записано. Ось і принеси їй довідку з Жеку, що, мовляв, незаконно житлоплощу займаєте, громадянка!
- А якщо вона не послухає?
- А ти її віником! Мокрою ганчіркою! Сіллю! Хлораминчиком! Усі кути темні, усі полиці і закутки! І провітрити не забудь, щоб навіть запах її вивітрився!
- А допоможе?
- Ти мене, стару, послухай. У моєму житті стільки бід було, що і не визнати. Якби я кожній ворота відчиняла, мене б давно на світі і не було. А я ось нічого, живу, хліб жую, правнуків розуму-розуму наставляю, і з тобою досвідом життєвим ділюся. До мене Беда стукалася і з розкуркуленням, і з колективізацією, і з похоронками, і із смертю близьких, і багато ще з чим. Я, бувало, її вислухаю, а коміра не відкрию. Поплачу, сльози утру - і далі життю радію. Радість-то завжди знайти можна, якщо хочеться. Це Беда настирлива і наполеглива, вона сама приходить. А Радость - скромна, її звати потрібно, у будинок запрошувати і за стіл саджати, як дорогу гостю.
І так мене бабка з її радами надихнула, що я прожогом додому кинулася, усі вікна навстіж розкрила і заволала що є сечі:
- Ей, Беда! А ну геть з мого особистого простору! Ти тут не прописана, чуєш? І родичів своїх забирай, нічого мені тут гуртожиток нелегалів влаштовувати!
- Ти чого??? Так само добре все було? - вразилася Беда.
- Це тобі добре, а мені - погано! Не хочу я з тобою жити, і вампирить себе не дозволю! Прощай, Беда, і більше не приходь і під дверима не стій - все одно не відкрию!
Допомогли бабкины ради - забралася Беда з мого життя, а скоро і слід від неї вивітрився. А я тепер розумніше стала - коли Беда в двері стукається, я не відкриваю, а говорю: «Проходь мимо, наші усі будинки»!.
А «наші» - це Радість і я. Ми тепер і правда нерозлучні подруги!
Ірина Семина, сказкотерапевт
"