Визначення темпераменту

Визначення темпераменту

Спроби такого аналізу призводять до виділення трьох головних, провідних, компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності севастополя, його моторики та його емоційності. Кожен з цих компонентів, у свою чергу, володіє досить складною багатовимірною будовою і різними формами психологічних проявів.


Найбільш широке значення в структурі темпераменту має той його компонент, який позначається як загальна психічна активність повіту. Сутність цього компонента полягає головним чином у тенденції особистості до самовираження, ефективного освоєння та перетворення зовнішньої дійсності; зрозуміло, при цьому напрям, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначаються іншими («змістовними») особливостями особистості: її інтелектуальними і характерологічними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступені активності розподіляються від млявості, інертності та пасивного споглядання на одному полюсі до вищих ступенів енергії, потужної стрімкості дій і постійного підйому - на іншому.

До групи якостей, що становлять перший компонент темпераменту, впритул примикає (або навіть, можливо, входить до неї як складова частина) група якостей, що становлять другий - руховий, або моторний, - його компонент, провідну роль в якому відіграють якості, пов'язані з функцією рухового (і спеціально - мовчазного) апарату. Необхідність спеціального виділення в структурі темпераменту цього компонента викликається особливим значенням моторики як засобу, за допомогою якого актуалізується внутрішня динаміка психічних станів з усіма її індивідуальними градаціями. Серед динамічних якостей рухового компонента слід виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м'язового руху (частина з них характеризує і мовну моторику). Сукупність особливостей м'язової і мовленнєвої моторики становить ту межу темпераменту, яка легше інших піддається спостереженню і оцінці і тому часто служить основою для судження про темперамент їх носія.

Третім основним компонентом темпераменту є «емоційність», що являє собою великий комплекс властивостей якості, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. Порівняно з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і володіє розгалуженою власною структурою. В якості основних характеристик «емоційності» виділяють вразливість, імпульсивність і емоційну стабільність. Вразливість висловлює афективну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоціогенних впливів, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном «імпульсивність» позначається швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їх попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю зазвичай розуміється швидкість, з якою припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим.

Основні компоненти темпераменту утворюють в актах людської поведінки ту своєрідну єдність спонукання, дії і переживання, яке дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від інших психічних утворень особистості - її спрямованості, характеру, здібностей та ін.

Питання про прояви темпераменту в поведінці нерозривно пов'язане з питанням про фактори, ці прояви обумовлюють. В історії вчення про особистість можна виділити три основні системи поглядів на це питання. Найдавнішими з них є гуморальні теорії, що пов'язують темперамент з властивостями тих чи інших рідких середовищ організму. Найбільш яскраво цю групу теорій темпераменту представляла класифікація темпераменту, заснована на вченні Гіппократа. Він вважав, що рівень життєдіяльності організму визначається співвідношенням між чотирма рідинами, що циркулюють в людському організмі, - кров'ю, жовчю, чорною жовчю і слизом (лімфою, флегмою). Співвідношення цих рідин, індивідуально своєрідне у кожного організму, позначалося грецькою терміном «красис» (суміш, поєднання), який в перекладі на латинську мову звучить як «temperament». На основі теорії Гіппократа поступово сформувалося вчення про чотири типи темпераменту за кількістю головних рідин, гіпотетичне переважання яких в організмі і дало назву основним типам темпераменту: сангвінічному (від латинського sanguis - кров), холеричному (від грецького chole - жовч), меланхолічному (від грецького melaina - чорна жовч) і флегматичному (від грецького phlegma - слиз).

У новий час психологічна характеристика цих типів темпераменту була узагальнена і систематизована вперше німецьким філософом І. Кантом («Антропологія», 1789), який допустив, однак, у своїх тлумаченнях змішання рис темпераменту і характеру. Органічною основою темпераменту Кант вважав якісні особливості крові, тобто поділяв позицію прихильників гуморальних теорій.

Близько до гуморальних теорій темпераменту стоїть сформульована П. Ф. Лесгафтом ідея про те, що в основі проявів темпераменту, в кінцевому рахунку, лежать властивості системи кровообігу, зокрема товщина і пружність стінок кровоносних судин, діаметр їх просвіту, будова і форма серця тощо. При цьому малому просвіту і товстим стінкам судин відповідає холеричний темперамент, малому просвіту і тонким стінкам - сангвінічний, великому просвіту і товстим стінкам - меланхолічний і, нарешті, великому просвіту і тонким стінкам - флегматичний. Калібром судин і товщиною їх стінок визначаються, згідно теорії Лесгафта, швидкість і сила кровотоку, потім (як похідне) швидкість обміну речовин при харчуванні і, нарешті, сама індивідуальна характеристика темпераменту як заходи збудженості організму і тривалості його реакцій при дії зовнішніх і внутрішніх стимулів.

Великий вплив на формування сучасних буржуазних теорій особистості та її індивідуальних особливостей зробила теорія темпераменту, висунута Е. Кречмером.

Аналізуючи сукупності морфологічних ознак, Кречмер виділяє на основі розроблених ним критеріїв основні конституційні типи статури і робить спробу визначити темперамент саме через ці типи морфологічних конституцій.

Наприклад, астенічному типу конституції, що характеризується довгою і вузькою грудною кліткою, довгими кінцівками, подовженим обличчям, слабкою мускулатурою, відповідає, за Кречмером, шизоїдний (шизотемічний) темперамент, якому властиві індивідуальні особливості, що розташовуються в основному уздовж «психоетичної» шкали, - від надто Для шизоїдів характерні також замкненість, відхід у внутрішній світ, невідповідність реакцій зовнішнім стимулам, контрасти між судомною поривчастістю і скутістю дій.

Іншому основному конституційному типу - пікнічному, що характеризується широкими грудьми, коренастою, широкою фігурою, круглою головою, який виступає животом, відповідає, за Кречмером, циклоїдний (циклотимічний) темперамент, якому властиві, насамперед, індивідуальні особливості, що йдуть уздовж «діатетичної» шкали, тобто від постійно Для циклоїдів характерні також відповідність реакцій стимулам, відкритість, уміння злитися з навколишнім середовищем, природність, м'якість і плавність рухів. Е.Кречмер помилково визначив роль конституційних особливостей як факторів психічного розвитку особистості. Його теорія неминуче призводить до порочної ідеї фатального схильність до того психологічного складу, який уготований йому спадково заданим тілесним виглядом, і носить по суті реакційний характер.

До морфологічних теорій темпераменту відноситься і концепція американського психолога У.Шелдона, який виділяє три основних типи соматичної конституції («соматотипу»): ендоморфний, мезоморфний та ектоморфний. Для ендоморфного типу, на його думку, характерні м'якість і округлість зовнішнього вигляду, слабкий розвиток кісткової і м'язової систем; йому відповідає вісцеротонічний темперамент з любов'ю до комфорту, з чуттєвими прагненнями, розслабленістю і повільними реакціями. Мезоморфний тип характеризується жорстокістю і різкістю поведінки, переважанням кістково-мускульної системи, атлетичністю і силою; з ним пов'язаний соматотонічний темперамент, з любов'ю до пригод, схильністю до ризику, жагою мускульних дій, активністю, сміливістю, агресивністю. Ектоморфному типу конституції властиві витонченість і крихкість тілесного вигляду, відсутність вираженої мускулатури; цьому соматотипу відповідає церебротонічний темперамент, що характеризується малою товариськістю, схильністю до відокремлення і самотності, підвищеною реактивністю. Шелдон, так само як і Кречмер, проводить думку про фатальну соматичну обумовленість найрізноманітніших психічних рис особистості, в тому числі таких, які цілком визначаються умовами виховання і соціальним середовищем.

Основним недоліком гуморальних і морфологічних теорій є те, що вони приймають в якості першопричини поведінкових проявів темпераменту такі системи організму, які не володіють і не можуть володіти необхідними для цього властивостями.

Основу для розробки дійсно наукової теорії темпераменту створило вчення І. П. Павлова про типологічні властивості нервової системи тварин і людини. Найбільшою заслугою Павлова стало детальне теоретичне та експериментальне обґрунтування положення про провідну роль і динамічні особливості поведінки центральної, нервової системи - єдиної з усіх систем організму, що володіє здатністю до універсальних регулюючих і контролюючих впливів. Павлов виділив три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збудливого і гальмівного процесів. З ряду можливих поєднань цих властивостей Павлов виділив чотири, за його даними, основні, типові комбінації у вигляді чотирьох типів вищої нервової діяльності. Їх прояви в поведінці Павлов поставив у прямий зв'язок з античною класифікацією темпераменту. Сильний, врівноважений, рухомий тип нервової системи розглядався ним як відповідний темперамент сангвиника; сильний, врівноважений, інертний - темперамент флегматика; сильний, неврівноважений - темперамент холерика; слабкий - темперамент меланхоліка.

Радянські психологи (Б. М. Теплов та ін.) зазначають, що першорядне наукове значення робіт І. П. Павлова полягає у з'ясуванні основної ролі властивостей нервової системи як первинних і найглибших параметрів психофізіологічної організації індивідууму. На сучасному етапі розвитку науки зробити остаточні наукові висновки, щодо числа основних типів нервової. системи, так само як і числа типових темпераментів, ще не представляється можливим. Дослідження радянських вчених показують, що сама структура властивостей нервової системи як нейрофізіологічних вимірювань темпераменту багато складніше, ніж це представлялося раніше, а число основних комбінацій цих властивостей набагато більше, ніж це передбачалося І. П. Павловим.

Однак для практичного (в тому числі психолого-педагогічного) вивчення особистості поділ на чотири основні типи темпераменту і їх психологічна характеристика можуть служити досить хорошою основою. Відповідно до цього слід зазначити, що для сангвінічного темпераменту характерні досить висока нервово-психічна активність, різноманітність і багатство міміки рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвиника, як правило, неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах призводить до відсутності належної зосередженості, до поспішності, а іноді і поверхневості.

Для холеричного темпераменту характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і стрімкість рухів, а також сила, імпульсивність і яскрава вираженість емоційних переживань.

Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виливатися за відсутності належного виховання в нестриманість, запальність, нездатність до самоконтролю за емоціогенних обставин.

Темперамент флегматика характеризується зазвичай порівняно низьким рівнем активності поведінки і трудністю перемикань, повільністю і спокоєм дій, міміки і мови, рівністю, сталістю і глибиною почуттів і настроїв. У разі невдалих виховних впливів у флегматика можуть розвинутися такі негативні риси, як млявість, бідність і слабкість емоцій, схильність до виконання одних лише звичних дій.

Меланхолічний темперамент пов'язується зазвичай з такими характеристиками поведінки, як малий рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики і мови, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів при слабкому зовнішньому їх вираженні. На ґрунті цих особливостей при нестачі відповідних виховних впливів у меланхоліка можуть розвинутися підвищена до хворобливості емоційна ранимість, замкненість і відчуженість, схильність важким внутрішнім переживанням таких життєвих обставин, які зовсім цього не заслуговують.

Наведені дані показують, що залежно від умов формування особистості кожен тип темпераменту може характеризуватися комплексом як позитивних, так і негативних психологічних рис: «кращих» або «гірших». Тільки позитивних, або тільки негативних темпераментів не існує. Завдання вихователя полягає, отже, не в тому, щоб у процесі індивідуальної роботи з дитиною переробляти один тип темпераменту на інший, а в тому, щоб планомірною і систематичною роботою домагатися, з одного боку, розвитку властивих кожному темпераменту позитивних якостей, а з іншого боку, ліквідації або ослаблення тих недоліків, які вже почали проявлятися в поведінці дитини.

Оскільки формування особливостей темпераменту є процес, величезною мірою залежний від розвитку вольових рис особистості, першорядне значення для виховання темпераменту має формування морально-вольових сторін характеру. Оволодіння своєю поведінкою і означатиме формування позитивних якостей темпераменту.

Разом з тим вихователю слід мати на увазі, що темперамент треба суворо відрізняти від характеру. Темперамент жодною мірою не характеризує змістовну сторону особистості (світогляд, погляди, переконання, інтереси тощо), не визначає цінність особистості або межу можливих для даної людини досягнень. Він має відношення лише до динамічної сторони діяльності. Характер же нерозривно пов'язаний зі змістовною стороною особистості.

Включаючись у розвиток характеру, властивості темпераменту зазнають змін, в силу чого одні й ті самі вихідні властивості можуть призвести до різних властивостей характеру залежно від умов життя і діяльності. Так, при відповідному вихованні та умовах життя у людини з нервовою системою слабкого типу може утворитися сильний характер, і, навпаки, риси слабохарактерності можуть розвинутися при «тепличному», що зніжує виховання у людини з сильною нервовою системою. У всіх своїх проявах темперамент опосередкований і обумовлений усіма реальними умовами і конкретним змістом життя людини. Наприклад, відсутність витримки і самовладання в поведінці людини не обов'язково говорить про холеричний темперамент. Воно може бути недоліків. Безпосередньо темперамент проявляється в тому, що в однієї людини легше, в іншої важче виробляються необхідні реакції поведінки, що для однієї людини потрібні одні прийоми вироблення тих чи інших психічних якостей, для іншої - інші.

Безперечно, що при будь-якому темпераменті можна розвинути всі суспільно цінні властивості особистості. Однак конкретні прийоми розвитку цих властивостей суттєво залежать від темпераменту. Тому темперамент - важлива умова, з якою треба рахуватися при індивідуальному підході до виховання і навчання, до формування характеру, до всебічного розвитку розумових і фізичних здібностей.