Оформлення психології як науки

Оформлення психології як науки

Озброєну власною, специфічною для її предмета методикою дослідження і володіє своєю системою, тобто специфічною для її предмета логікою побудови відносяться до нього знань.


Методологічні передумови для оформлення психології як науки підготували головним чином ті, пов'язані з емпіричною філософією, течії, які проголосили щодо пізнання психологічних, як і всіх інших, явищ необхідність повороту від умозрення до досвідченого знання, здійсненого в природознавстві щодо пізнання фізичних явищ. Особливо значну роль зіграло в цьому відношенні матеріалістичне крило емпіричного напрямку в психології, яке пов'язувало психічні процеси з фізіологічними.

Однак, для того щоб перехід психології від більш-менш обґрунтованих знань і поглядів до науки дійсно здійснився, необхідно було ще відповідний розвиток наукових областей, на які психологія повинна спиратися, і вироблення відповідних методів дослідження. Ці останні передумови для оформлення психологічної науки дали роботи фізіологів першої половини XIX ст.

Спираючись на цілий ряд найважливіших відкриттів в області фізіології нервової системи (Ч. Белла, який показав наявність різних відчуваючих і рухових нервів і встановив в 1811 р. основні закони провідності, І. Мюллера, Е. Дюбуа-Реймона, Г. Гельмгольца, що піддали вимірюванню проведення збудження по нерву), фізіологи створили цілий ряд капітальних праць, присвячених загальним закономірностям чутливості і спеціально роботі різних органів почуттів (роботи І. Мюллера і Е. Г. Вебера, роботи Т. Юнга, Г. Гельмгольца і Е. Герінга по зору, Г. Гельмгольца по слуху і т. д.). Присвячені фізіології органів почуттів, тобто різним видам чутливості, ці роботи в силу внутрішньої необхідності переходили вже в область психофізіології відчуттів.

Особливого значення для розвитку експериментальної психології набули дослідження Е.Г. Вебера, присвячені питанню про ставлення між приростом роздратування і відчуттям, які були потім продовжені, узагальнені і піддані математичній обробці Г. Т. Фехнером (див. далі). Цією працею були закладені основи нової спеціальної галузі експериментального психофізичного дослідження.

Результати всіх цих досліджень об'єднав, почасти далі розвинув і систематизував в психологічному плані в своїх «Основах фізіологічної психології» (1874) В. Вундт. Він зібрав і вдосконалив з метою психологічного дослідження методи, вироблені спочатку фізіологами.

У 1861 р. В. Вундт винаходить перший елементарний прилад спеціально для цілей експериментального психологічного дослідження. У 1879 р. він організовує в Лейпцигу лабораторію фізіологічної психології, в кінці 80-х рр. перетворену в Інститут експериментальної психології. Перші експериментальні роботи Вундта і численних учнів були присвячені психофізіології відчуттів, швидкості простих рухових реакцій, виразним рухам тощо. Всі ці роботи були, таким чином, зосереджені на елементарних психофізіологічних процесах; вони цілком ще ставилися до того, що сам Вундт називав фізіологічною психологією. Але незабаром експеримент, проникнення якого в психологію почалося з елементарних процесів, що лежать як би в прикордонній між фізіологією і психологією області, став крок за кроком впроваджуватися у вивчення центральних психологічних проблем. Лабораторії експериментальної психології стали створюватися у всіх країнах світу. Е.Б. Тітченер виступив піонером експериментальної психології в США, де вона незабаром отримала значний розвиток.

Експериментальна робота стала швидко ширитися і поглиблюватися. Психологія перетворилася на самостійну, значною мірою експериментальну науку, яка все більш суворими методами почала встановлювати нові факти і розкривати нові закономірності. За кілька десятиліть, що минули відтоді, фактичний експериментальний матеріал, яким володіє психологія, значно зріс; методи стали різноманітнішими і точнішими; вигляд науки помітно змінився. Впровадження в психологію експерименту не тільки озброїло її дуже потужним спеціальним методом наукового дослідження, але і взагалі інакше поставило питання про методику психологічного дослідження в цілому, висунувши нові вимоги і критерії науковості всіх видів досвідченого дослідження в психології. Саме тому введення експериментального методу в психологію відіграло таку велику, мабуть, навіть вирішальну роль в оформленні психології як самостійної науки.

Поряд з проникненням експериментального методу значну роль у розвитку психології зіграло проникнення в неї принципу еволюції.

Еволюційна теорія сучасної біології, поширившись на психологію, зіграла в ній подвійну роль: по-перше, вона ввела у вивчення психічних явищ нову, дуже плідну точку зору, що пов'язує вивчення психіки та її розвитку не тільки з фізіологічними механізмами, але і з розвитком організмів у процесі пристосування до середовища. Ще в середині XIX ст. Г. Спенсер будує свою систему психології, виходячи з принципу біологічної адаптації. На вивчення психічних явищ поширюються принципи широкого біологічного аналізу. Самі психічні функції в світлі цього біологічного підходу починають розуміти як явища пристосування, виходячи з тієї ролі функції, які вони виконують в житті організму. Ця біологічна точка зору на психічні явища отримує в подальшому значне поширення. Перетворюючись на загальну концепцію, що не обмежується філогенезом, вона незабаром виявляє свою ахіллесову п'яту, призводячи до біологізації людської психології.

Еволюційна теорія, що поширилася на психологію, призвела, по-друге, до розвитку насамперед зоопсихології. Наприкінці минулого століття завдяки низці видатних робіт (Ж. Леба, К. Ллойд-Моргана, Л. Хобхауза, Г. Дженнінгса, Е. Л. Торндайка та інші) зоопсихологія, звільнена від антропоморфізму, вступає на шлях об'єктивного наукового дослідження. З досліджень у галузі філогенетичної порівняльної психології (зоопсихології) виникають нові течії загальної психології і в першу чергу поведінкова психологія.

Проникнення в психологію принципу розвитку не могло не стимулювати і психологічних досліджень в плані онтогенезу. У другій половині XIX ст. починається інтенсивний розвиток і цієї галузі генетичної психології - психології дитини. У 1877 р. Ч. Дарвін публікує свій «Біографічний нарис однієї дитини». Близько того ж часу з'являються аналогічні роботи І.Тена, Е.Еггера та інших. Незабаром, в 1882 р., за цими науковими нарисами-щоденниками, присвяченими спостереженням за дітьми, слідує робота В. Прейєра «Душа дитини», яка триває їх в більш широкому і систематичному плані. Прейєр знаходить багато послідовників у різних країнах. Інтерес до дитячої психології стає загальним і приймає інтернаціональний характер. У багатьох країнах створюються спеціальні дослідницькі інститути і виходять спеціальні журнали, присвячені дитячій психології. З'являється ряд робіт з психології дитини. Представники кожної скільки-небудь великої психологічної школи починають приділяти їй значну увагу. У психології дитини отримують відображення всі течії психологічної думки.

Поряд з розвитком експериментальної психології та розквітом різних галузей генетичної психології як знаменний в історії психології факт, що свідчить про значущість її наукових досліджень, необхідно ще відзначити розвиток різних спеціальних галузей так званої прикладної психології, які підходять до вирішення різних питань життя, спираючись на результати наукового, зокрема експериментального, дослідження. Психологія знаходить собі велике застосування в галузі виховання та навчання, в медичній практиці, в судовій справі, господарському житті, військовій справі, мистецтві.