Мовна діяльність - це такий вид діяльності, який має соціальну спрямованість. В її ході формування та використання висловлювання створюється для досягнення певної мети (спілкування, впливу, надання впливу та інше). Визначення мовленнєвої діяльності давали багато вчених і лінгвістів. Так, одним з прикладів служить психолог Л. С. Виготський, який характеризує її як процес матеріалізації думки, тобто її звернення до словесної форми.
В цілому, структура мовленнєвої діяльності така: вона складається з мовленнєвих актів, заснованих на підготовці та реалізації висловлювання, що має різний обсяг і смислове навантаження.
Однак психологи зазначають, що ця структура складається з чотирьох рівнів. Перший з них - це взаємодія потреб і бажань, а також мотивів, які повинні впливати на майбутнє висловлювання. Тобто орієнтовна, перша фаза спрямована на визначення умов проведення мовленнєвої діяльності, а також виділення її предмета та використання необхідних коштів. Другий рівень - планування - передбачає вибір і організацію засобів і способу її проведення. Що стосується третьої фази, яка називається реалізуючою, вона може бути зовні вираженою або ж невираженою. На четвертому рівні мовленнєва діяльність контролюється, причому способи проведення цієї операції проводяться по-різному. Наприклад, під час слухання основний упор робиться на мету і встановлення певного його виду. Що стосується говоріння, тут самоконтроль проводиться протягом усього процесу.
Якщо розглядати ці структурні елементи з точки зору лінгвістики, найбільше поширення отримала схема мовного акта, розроблена Р.О. Якобсоном. До її складу входять чотири основні елементи:
1. Адресант (той, хто говорить).
2. Адресат (той, хто слухає).
3. Контекст (та ситуація, в рамках якої проводиться висловлювання - офіційна обстановка, урок, розмова друзів та інше).
4. Суть переданої інформації.
Мовна діяльність може бути двох видів: зовнішньої і внутрішньої, причому ці дві частини існують в постійній залежності і єдності. Так, що стосується внутрішньої форми, вона контролює організацію, планування та програмування всієї мовленнєвої діяльності, а виконавчими елементами тут виступають психічні функції, які відповідають за її реалізацію (емоції, потреби, мислення, пам'ять). Внутрішня форма характеризується чотирма етапами: мотивацією, формуванням задуму, його реалізацією, а також зіставленням самого задуму з реалізацією.
Мовна діяльність, як вже зазначалося, є біполярною, тобто її реалізація стає можливою за наявності двох суб'єктів. У разі односторонньої форми виразу, коли існує лише адресат або адресант, процес не відбудеться. Якщо розглядати таку ситуацію з точки зору психолінгвістики, тоді подібне можливо, якщо людина розмовляє сама з собою.
Зауважимо, що другий суб'єкт - адресат, є не менш активним, ніж перший. Психологи вважають, що його мовленнєва діяльність називається процесом «внутрішньої психічної активності».
В цілому, даний процес вважається інтелектуальним, тому що обумовлений його природою і предметом. Так, в ролі останнього виступає уявне відображення у свідомості особистості того чи іншого елемента навколишнього буття. Також серед характерних особливостей цього виду діяльності виділяють специфічність її знарядь, в ролі яких виступають мовні одиниці.
Таким чином, стає зрозумілим, що саме мовленнєва діяльність вважається головним засобом спілкування між індивідами. Її одночасно визначають як основний засіб комунікації.