Поняття "компетентнісний підхід" стало надзвичайно популярним на початку нового тисячоліття. Зараз саме такий принцип організації системи освіти прийнятий у всіх країнах - учасницях Болонської угоди. Однак формуватися він почав набагато раніше, ще в середині минулого століття.
Ще кілька десятиліть тому випускник будь-якого вищого навчального закладу мав володіти строго певним обсягом знань, умінь і навичок. Те, що давав йому виш, повністю відповідало стандартам робочого місця, яке повинен був зайняти випускник. В умовах радянської планової економіки це було позитивним явищем. Але подібних принципів дотримувалися і в країнах з ринковими відносинами. У результаті молодий інженер або вчений, який володів високою кваліфікацією, виявлявся непідготовленим до змін економічний умов. Компетентнісний підхід формувався поступово і досить повільно. Першими кроками можна вважати навчання фахівців, які володіють кількома суміжними спеціальностями. Щоб бути конкурентоспроможним на ринку праці, сучасний фахівець повинен вміти швидко переучуватися і пристосовуватися до мінливих умов. Цим особливостям сучасної ситуації має відповідати й освітня парадигма. Економічні умови змінюються дещо швидше, ніж вища і тим більше середня школа, тому основне завдання сучасного освітнього закладу - навчити вчитися. При цьому дається не суворо стандартизований обсяг знань, а компетенції в певних сферах діяльності. Свою кваліфікацію випускник пристосовує до вимог певного робочого місця вже самостійно. Він сам вирішує, в якій сфері йому потрібні більш глибокі знання. Навчальний заклад формує у студентів і здібності до індивідуальних нестандартних рішень. Компетентнісний підхід передбачає не тільки навчання, а й виховання особистості. Фахівець повинен знати, до яких наслідків призведуть його дії, і повинен вміти нести відповідальність за ці наслідки. Це вимагає вміння оперативно оцінювати ситуацію, причому всебічно. Що стосується організації навчального процесу при компетентнісному підході, то в навчальну програму заздалегідь закладаються зрозумілі і співставні описи того, що людина буде знати і вміти після того, як пройде курс навчання. Такий підхід дозволяє, у свою чергу, зіставляти навчальні програми, прийняті в різних країнах. Подібний підхід став основою Болонської угоди. Стандартизовані методи оцінки називаються дискрипторами. Зараз вони застосовуються і в середніх навчальних закладах. Компетентнісний підхід поступово проникає і до школи. Особлива увага приділяється міжпредметним зв 'язкам, розвитку навичок самоосвіти, формуванню логічного мислення, яке дозволяє школяреві самостійно шукати та оцінювати інформацію. Подібна освітня парадигма забезпечує спадкоємність різних ступенів освіти.