У житті практично будь-якої людини постають питання, чи говорити дитині про смерть близької. Якщо говорити, то як і коли? Які підібрати слова, щоб не травмувати дитячу психіку?
Психологи вважають однозначно, що говорити треба. Якщо намагатися це приховувати, то рано чи пізно дитина все одно дізнається від когось іншого або здогадається, і це буде мінус у відносинах з батьками. Дитину не можна обманювати, інакше довіру до батьків буде загублено. І потім діти дуже відчувають стан дорослих. І якщо дорослий переживає втрату, то дитина розуміє, що щось відбувається, і починає нервувати від того, що не може зрозуміти причину.
Повідомити дитині про смерть треба якомога швидше. Дитина до 7 років ще не може зрозуміти в повному обсязі, що смерть це назавжди. І діти не вміють так довго і глибоко переживати, як дорослі. Тому вони приймуть звістку зі своїм дитячим поняттям світу. Варто пояснити дитині, що таке смерть. Яким буде це пояснення, залежить від дорослих. Від їхнього власного уявлення про смерть (атеїстичного або релігійного). Інформацію треба дати дозовано, а от якщо будуть питання, то постаратися якомога точніше і доступніше відповісти на них. І не треба забувати, що якщо дитина нічого не питає, то це не означає, що вона не переживає. Просто він намагається вкласти у свою свідомість нове для нього поняття - смерть.
А от чи треба брати дитину на похорон - це питання спірне. Однозначної відповіді на нього немає. На мою думку, краще дитину не брати, а пояснити їй, що на похорон ходять тільки дорослі. А ось вже пізніше треба обов 'язково взяти дитину на кладовище і показати місце поховання. І не треба забувати, що дитина має право на свої переживання та емоції. Поставтеся до цього з розумінням. Дайте йому можливість для вираження своїх почуттів. Діти всьому вчаться у дорослих. Тому від того, як будуть вести себе рідні під час переживання горя, залежить не тільки поведінка дитини в цей момент, але і її ставлення до горя в дорослому житті. Якщо дорослі будуть робити вигляд, що нічого страшного не сталося, то саме така поведінка в даній ситуації засвоїть дитина, а якщо дорослі будуть навпаки дуже інтенсивно переживати, то дитина може злякатися і буде саме так поводитися надалі. Тому не треба соромитися говорити дитині про свої переживання і показувати своє горе, тільки не варто на цьому акцентувати увагу дитини постійно. Адже життя триває, і треба брати себе в руки і жити далі. Дорослі відповідають не тільки за себе, а й за щасливе життя своєї дитини.