У сучасній літературі існує велика кількість жанрів і їх відгалужень. Одні з них виникли порівняно недавно, тоді як історія інших налічує не одне століття. У цій статті буде описана історія походження якраз одного з таких жанрів - фарсу.
Поява і розвиток фарсу як жанру
Фарс - це комедійний жанр, який зародився в західноєвропейському середньовічному театрі. Виник він ще в сьомому столітті, але як самостійний жанр він виділився тільки в другій половині п 'ятнадцятого століття. Основним періодом його розвитку вважається XIV-XVI століття. Серед витоків фарсу - виступи мандрівних комедіантів і карнавальні ігри під час Масляної. Розповіді комедіантів визначали тематику і діалоги, а карнавальні дійства - його масовий характер і динамічну ігрову природу. Пізніше фарсами починають наповнювати містерії (звідси і походить його назва), з яких він виділився як самостійний жанр.
Фарс у середньовічному театрі
На відміну від інших жанрів середньовічного театру, фарсу абсолютно не властиві алегорії і дидактизм. Адже основою його є реальні життєві події, анекдоти. Фарсові п 'єси відображають цілком життєві побутові ситуації. Втім, індивідуалізованих образів тут ще немає. Замість них існують типи-маски, такі, як хитрий слуга, невірна дружина, хвалькуватий солдат, невдалий студент, вчений-педант, шарлатан-лікар та інші. Герої фарсів безпосередньо діють: вони б 'ються, лаються, сперечаються, обмінюються каламбурами. У уявленні чимало фізичних зіткнень, ексцентрики, буффонади, гострих і динамічних ситуацій, які швидко змінюють один одного. За рахунок таких змін, а також вільного перенесення дії з одного місця в інше досить швидко розгортається сюжет. Причому герої фарсів не тільки потішалися над комедійністю положень, а й висміювали певні явища і риси.
Фарс у європейському та японському театрах
Європейські фарси ставилися головним чином акторами-аматорами. Автори ж середньовічних комічних п 'єс в основному невідомі (нерідко фарси компілювалися колективно). Відомо, що фарси писали Ф. Рабле, К. Маро, збереглося кілька фарсів Маргарити Наваррської. Найпопулярнішим у XV столітті був цикл французьких фарсів про адвоката Патлена, який розповідав про пригоди відомого народного героя, яскраво зображував побут середньовічного міста, показував цілий ряд колоритних фігур. Взагалі саме на французькому ґрунті цей жанр - фарс - починає розквітати.
Жанр фарсу (к^ ен) існував і в японському театрі "Але": він склався в XIV столітті. Японський фарс - це жанр, який був тісно пов 'язаний з фольклором (сатиричні і побутові казки, анекдоти). Подібно до європейського аналога, кєген був невеликими побутовими сценками на матеріалі, запозиченому з самого життя. Основні герої, яких висміював японський фарс, - ченці-шарлатани, дурні князі, їхні хитрі слуги, селяни. Основним принципом своєї гри кєген висунув комізм у поєднанні з життєвою правдою. Фарси в Японії виконувалися як інтермедії між драмами.
Значення в історії світового театру
Фарс - це напрямок мистецтва, який мав великий вплив на подальший розвиток світового театру. Саме завдяки йому розвиваються англійські інтерлюдії та іспанські пасос, німецькі фастнахтшпілі та італійська комедія масок. У XVII столітті фарс не без успіху змагається з "вченою" гуманістичною драмою, і синтез саме цих двох традицій призвів до створення драматургії Мольєра.
Взагалі кажучи, фарс - це своєрідна сполучна ланка між старим і новим театром. Елементи його можна спостерігати у Шекспіра і Лопе де Вегі, Гольдоні і Бомарше. І хоча наприкінці XVII століття жанр здає свої повноваження літературній комедії, він знову відроджується наприкінці XIX століття. Драматичне мистецтво нашого часу знає багато творів цього жанру ("Самогубець" Н. Йорд-Мана, "Затія Великого Мертвіарха" М. де Гельдерода, "Зойкіна квартира" М. Булгакова, "Ризик" Е. де Філіппо, "Вкрали кодекс" А. Петрашкевич тощо).
Досі продовжують створюватися п 'єси в цьому жанрі. Фарс - це в літературі п 'єса з елементами комедії і містерій, тому не дивно, що протягом багатьох століть люди продовжують любити і поважати це відгалуження в мистецтві. Багато молодих творців знову вдаються до використання фарсу, правда, висміюються вже більш сучасні, нагальні проблеми, які знаходять відгомін у серцях сучасних глядачів.